Флер з’явилася в цій сфері — яскравіша й свідоміша за всю зібрану громаду. Це була вона. Чорна, з витонченою красою. Флер у чистій енергетичній формі.

— Роза! Роза Вітрів!… Чому ти порушив мир у раю? Чому ти мене обдурив? Чому ти мене обвів навколо пальця, викрав, забрав і ув’язнив у своєму пеклі за допомогою вуду-ляльки? Ти казав, що каєшся в усьому, що вчинив. Я тобі повірила. Ти ж знав, що я не можу чинити опір, коли щойно формую свою подобу, і що, попри пристрасть, яка мене охоплює під час творення, цей процес виснажує мене. На щастя, безумовна любов цих двох істот пробудила мене від заціпеніння, від гіпнозу, від бездуховної порожнечі, у яку ти мене занурив!

Чорна жінка на мить замовкла, ніби хотіла змусити Розу Вітрів залишитися наодинці зі своїми думками. Усі біси, що стали безкрилими ангелами, дивилися приголомшено.

Майже весь натовп вагався. Усі без винятку: чи то Пелюр та його дружина, чи нові ангели, чи колишні демони. Лише дві істоти знали, хто була ця жінка. Роза Вітрів і, певною мірою… Тонтон Максім. Навіть Анрі цього не знав, але Мерилін уже здогадалася про особистість цієї чорношкірої істоти.

— Скажи-но, Мерилін, ти щось розумієш?

— О так, я знаю! Я заздрила Богові. Бог — це ця жінка, Анрі! Можеш собі уявити?

— Чорт забирай, якби я тебе не кохав, я, може, спробував би кохатися з Богом. Добре, що ніхто не скористався нею!

Богиня Флер продовжила свою проповідь до Рози Вітрів. Настав її час, бо всі були прикуті до її вуст.

Більш ніж благородна, Богиня зберігала ту саму форму й той самий колір.

— За кілька днів ти заподіяв більше зла, ніж від початку часів. Не намагайся тікати. Не відвертайся від того тіла, яке загубив. Ти вже побачив, що я знову володію своєю волею. І зараз я це доведу.

Промовивши це, Богиня зробила широкий жест, ніби окреслила велике коло. Потім зробила паузу й зачекала.

— І що тепер? Усе ще чекаємо! — саркастично кинув Роза, зухваліший, ніж будь-коли.

І Флер продовжила:

— Те, що ти вважаєш істинним, не завжди є тим, що ти бачиш, Роза Вітрів. Я вже навела лад у всіх книгах бібліотеки при вході до раю. Я повернула на місце всі листки на дереві, що росте там. Тепер люди знову зможуть приходити у вічність і знову теревенити дурниці на Землі, аби заробити трохи грошей. Я також прибрала кошмари в тих, кого ти мучив за допомогою мого комп’ютера. І я відновила та виправила все, що ти спотворив у моїх творах. І ще я зробила дещо: я покликала твоє тіло, і воно незабаром з’явиться. Але найбільше я хочу зайнятися тобою.

— Тоді я мушу йти! Якщо хтось прийде до пекла, а мене там не буде, це може їх розчарувати.

— Це вже буде зайвим. Я тебе заміню!

— Але ж ти не можеш! Я ж диявол.

— Можливо. Але я — Бог. Гаразд. Проте ти маєш пообіцяти, що підеш на терапію, молитимешся і почнеш вести розумний особистий щоденник. Ти мусиш комусь відкритися. Ти це розумієш, Розо?

— Не знаю. Я поговорю з психологами…

— Чудово, вже краще! Ти почнеш свої сеанси з Фройдом і Юнгом уже завтра.

— Фройд?… У мене ж немає статі!… Юнг? Я не бачу снів!

— Гаразд, я дам тобі здатність бачити сни. Ти щойно допоміг мені зрозуміти, чому ти такий не схожий на інших. Я не наділила тебе підсвідомістю, щоб ти завжди зберігав зв’язок зі мною. Щодо статі — у твоєму випадку я воліла б іще трохи почекати. Я дам тобі її, коли ти станеш урівноваженішим. Тоді я створю для тебе супутницю саме під тебе, — мовила Богиня, зважуючи кожне слово.

— Тільки для мене? Але спершу треба, щоб моя голова знову з’єдналася з тілом, а я навіть не знаю, де воно. Якщо я його знайду і пройду подвійну терапію… ти… я… супутниця, яка мені сподобається? А вона може бути дуже волохатою?

— Чому б і ні! Але її характер буде іншим, бо зараз ти висловлюєш бажання, які відповідають твоєму теперішньому стану. А оскільки ти, ймовірно, змінишся, то й твої смаки також можуть змінитися. Гаразд! А тепер геть звідси! Ось уже й твоє тіло наближається! Його чути за кілометри.

Флер-Богиня продовжила:

— І це ще не все, Розо. Готуйся до того, що в тебе буде багато відвідувачів і відвідувачок, які приходитимуть до тебе лише на хвилину. Туристів із Землі та з інших планет. Я вирішила припинити просування істот з усіх світів у сліпоті. Вони більше не страждатимуть від погроз і архаїчних описів пекла чи будь-якого іншого проклятого місця. Надмірна уява деяких духовних провідників зробила з них нібито необхідні місця.

Я ніколи не хотіла розчарувати жодну істоту — і ніколи цього не зроблю.

Але релігії повинні будуть змінитися. Тож я надам усім живим істотам без винятку здатність подорожувати від життя до смерті й від смерті до життя, не згасаючи, як люблять казати мої маленькі земляни. Рішення, які прийматимуть душі, більше не залежатимуть від випадкових зустрічей… ані від сліпого маршруту їхнього існування. Вони будуть видимими й по-справжньому захищеними від зла, бо зла більше не існуватиме.

— Можна я щось скажу, Боже? — втрутився Анрі, дещо стурбований цією сліпучою й божественною ідеєю.

— Хай буде так. Говоріть, Анрі! — відповіла йому «Флер Божественна», усміхаючись.

— Річ у тім, що ми з Мерилін були в пеклі, тікаючи від Рози Вітрів і його солдатів, і ми погасили там останні слабкі полум’я. Хіба ти не думаєш, що коли люди почнуть відвідувати пекло, вони вже не знатимуть, де було добро, а де зло?

— Дякую тобі за твоє співчуття до ближніх. Ці відвідувачі будуть у пеклі так, як бувають у старих покинутих в’язницях, куди пускають туристів. І все. Вони пригадають певну історію — і зможуть нарешті йти далі. Роза Вітрів, який більше не матиме жодної сили, служитиме там простим екскурсоводом.

— Я зможу продавати бенгальські вогні й листівки! — вигукнув Роза.

— Я така щаслива, що Бог нарешті має вигляд жінки! — заспівала Мерилін. — І що, попри твою красу, Флер, тебе не зґвалтували, коли ти шукала свою споріднену душу!

— А тепер, якщо дозволите, я теж трохи розважуся. Іноді мені цього хочеться. До речі, я запрошую всіх вас — навіть тих, хто зараз дуже далеко звідси, і тих, кому я передам це запрошення подумки, — приєднатися до мене на вернісаж «наступного тижня…». Він відбудеться біля мого місця відпочинку.

— А я теж зможу прийти? — захоплено спитав Роза, чий тулуб тримав голову під пахвою.

— Побачимо, як просуватиметься твоя терапія.

— Поки ти тут, Боже, що ми робитимемо з випадком Мерилін Монро та Анрі Тустрека, якого ще називають Ім’я-Псевдонім? — майже різко запитав Пелюр.

Богиня ще не встигла задуматися, як Роза втрутився, дещо роздратовано:

— Що?! Цей мізерний хлопець — та душа, яку я чекав увесь день?! Це він був біля воріт раю?! Мінюскюль, де ти?! Іди сюди, я хочу з тобою поговорити, хочу знати, чому ти мені нічого про нього не сказав! Ну ж бо, покажись…

— Досить, Розо! Мінюскюль більше тобі не підкоряється. Він, як і всі твої спільники, став незалежним і перетворився на ангела… без хвоста. Тобто на людину! — владно промовила Богиня.

Потім вона звернулася до Пелюра:

— Вони люблять одне одного, чи не так?

Пелюр кивнув головою, підтверджуючи це бажане твердження.

Богиня потім звернулася до пари, яка чекала на божественну відповідь, міцно тримаючись за руки. Кілька митей вона дивилася їм в очі по черзі, навіть не звертаючи уваги на третє око. Ці дрібниці — для ангелів. Нарешті вона промовила:

— Я хочу зараз почути вашу відповідь. Ви любите одне одного безумовно?

Мерилін і Анрі відповіли одночасно, одним голосом:

— Так!

— Тоді нехай їхній Лулюм почне свій вічний рух — від одного до іншого і назад. Справу закрито!

Над Мерилін з’явилася сфера, яка по черзі набирала всіх кольорів веселки. Потім вона з’явилася над її півмісяцем — Анрі Тустреком. А тоді знову над Мерилін, і так без кінця.

Мерилін і Анрі кинулися одне одному в обійми й ніжно пригорнулися, заплющивши очі, ніби хотіли краще відчути одне одного. Вони так довго доводили одне одному свою радість, що коли нарешті розімкнули обійми, всі довкола вже повернулися додому або розчинилися в безмежності. Включно з Розою і Богинею.