Стримуючи себе, щоб не розсміятися, Пелюр звернувся до Анрі з непроникним обличчям...
— Перш ніж повідомити вам про ваше остаточне пристановище, ми маємо одне питання, яке просто пече нам язик: чому саме ця особа — Мерилін Монро?
— Вона — найчудовіше з усіх створінь. Після вас, звичайно ж! — заспівав Анрі, ніби прославляв чесноти й принади своєї ідолки соковитою італійською. — Вона була тим подихом, якого я ніколи не відчував, але на який так сподівався, — зітхнув він, згадуючи надзвичайні почуття, яких зазнає засуджений, що стоїть за крок від Едему, але й за крок від пекла.
— Ми знаємо про її існування, пане Тутрек, — сказав ангел, потираючи крила об аналой, ніби чухаючи їх. Потім додав: — Знаєте, існують міріади душ. Отже, вона вплинула на перебіг вашого життя?
Потім Пелюр де Патат трохи замислився, дивлячись Анрі Тутреку просто у вічі.
— Ви викликаєте в нас жаль. Гаразд, ми виявимо до вас поблажливість. Перевіримо, чи прогулюється вона в раю, чи згорає у вогні в нашого ворога...
Пелюр вибрав том з особливої енциклопедії: «Енциклопедія півмісяців». Урочистими рухами й незрозумілими словами він змусив вирости величезне дерево з десятьма мільйонами кришталевих листочків-писань.
Спокійно він почав досліджувати кожен напис, незбагненний для будь-кого, крім ангелів.
— Кожному знакові відповідає, по суті, профіль тих неспокійних душ, які є неповними півмісяцями. Або ж збагаченими, якщо йдеться про споріднені душі.
Ангел-охоронець досить непогано справлявся, попри те, що був новачком на вході до раю, дверей якого, до речі, досі не було видно.
Пелюр де Патат намагався швидко читати прожилки листя, як хіромант ковзає по лініях долоні. Йому лише трохи заважав безлад, спричинений вентиляторами.
— ...Подивімося, до якого черешка прикріплено цю справу. Мерилін Трембле, Мерилін Хільнефопа, Мерилін Сміт..., Мерилін Вонг... Нарешті! Ось! Норма Джин, більш відома під ім’ям Мерилін Монро. Народилася в Лос-Анджелесі першого червня 1926 року. Потрапила до раю 1962-го. Я пощаджу вас щодо її ідентифікаційного номера — його можна було б читати тижнями.
Ангел-охоронець розплющив очі, ніби хотів бачити ще краще.
— Пане Тутрек!... Пане Тутрек, прокиньтеся!
Анрі не спав. Як дитина, що грає в хованки з нянькою, він ховав свої думки під повіками.
Трьома повіками.
— Гей, прокидайтеся, щасливчику!
— Чому ви називаєте мене щасливчиком?
— Вона справді є півмісяцем, який живе в раю. У вас ще є шанс потрапити сюди. Вона — неповна.
— Ви можете висловитися ясніше? Їй чогось бракує? — запитав Анрі, ледве стримуючи емоції.
— Ситуація може видатися вам незрозумілою. Але згідно з додатками... це справжня мука — намагатися розв’язати її випадок. У всіх охоронців вона викликає кропив’янку на німбах. Щоб вам було легше зрозуміти, ми, задля спрощення нашого існування, просто вживимо у вас інстинктивне розуміння речей.
Анрі зняв рахівницю, яку носив на шиї, уявляючи собі, що вже врятований.
Ангел перевірив його пульс, ніби хотів переконатися в божественній згоді. Його голова й очі рухалися так, наче довкола нього кружляла невидима бджола. Глухі звуки й промовисті паузи засвідчили завершення його осяяння. Він завмер; консультація з чистим несвідомим завершилася. Не давши Анрі ані прокоментувати, ані поставити запитання, він зробив у його бік невинний жест. Наче виливав склянку води, даруючи силу.
— Це тимчасовий засіб. Але він буде ефективнішим і, головне, справедливішим. У будь-якому разі, перед тим як ви вирушите до світу вогню, ми зітремо це маленьке диво. Зачекайте тут, пане Тутрек. Ми відлучимося на кілька митей!
— Я не поспішаю. У будь-якому разі, куди я зараз міг би сховатися? Поки що мене зовсім не приваблює подорож до спекотного краю... хай навіть першим класом чи чартерним рейсом, — зітхнув Анрі, усвідомлюючи, що його доля може виявитися не такою, як він сподівався.
Із неабияким театральним чуттям ангел граційно піднявся до найвищої полиці бібліотеки. З пошаною взяв масивну книгу, з якої спалахнуло біле світло. Пауза, мов молитва. Потім, на подив, він жбурнув її вгору — туди, що тут назвали б... небом. Далі настало величне перетворення, яке закликало всю пишноту світу. Книга обернулася на двоє гігантських світлих дверей, що поволі спустилися поруч із ними.
Над ними містилася табличка з літерами золотого кольору. Попередження, написане ангельською мовою: «Minat Gudgit Areoul», що означало: «Не входить сюди хто хоче!» Анрі бачив за якихось два кроки від себе... ворота до раю.
Ангел благоговійно вклонився. Двері повільно відчинилися. Він осінив себе рукою по колу, не лоскочучи самого себе; непрозора хмара приховала таємниці, які слід було зберегти. Потім він увійшов у двері й майже відразу повернувся. Анрі встиг побачити лише сяйво...
Анрі насвистував у бік книжок, щоб побачити, як вони злітають. Коротке очікування.
Нарешті, мов людина, що відкриває нове з кожним кроком, Мерилін увійшла і ще трохи прочинила двері з великою ніжністю. Тиха, повільна музика супроводжувала її рух. Мелодії, схожі на «Гімнопедії» Еріка Саті. Але, не кваплячись повертатися, вона то притягувала двері за собою, то знову відчиняла. Насправді вона розважалася, граючи з дверима, як діджей із пультами.
Захоплений, мов зачарований, щасливий і з дурнуватим виразом обличчя, Анрі нарешті побачив, як Мерилін наближається до нього.
Босоніж і в білій тозі — бо саме так їй хотілося. Вона могла бути й зовсім оголеною, якби забажала. Або вдягнути кілт — якби мала таку примху. Убрання створювалося за настроєм обраних. Він же миттєво уявив її в червоній картатій сорочці з трохи розстібнутими ґудзиками, джинсах, підкочених до середини литок, коротких червоних шкарпетках у горошок і бездоганних білих кедах.
Поринувши в мрію, він не помічав тривожного погляду, який вона кинула в його бік, граційним рухом розганяючи хмару, що танула навколо неї.
— Фантастично! — вигукнув він, буквально ширяючи від щастя.
Його навчання польоту було коротким. Анрі швидко повернувся на землю, коли вона звернулася до ангела.
Вона говорила ангельською мовою — за цей час вона її вивчила — і намагалася зробити розмову якомога менш зрозумілою. Переконана, що Анрі не зрозуміє жодного слова, вона не відчувала ні сорому, ні стриманості, висловлюючи ангелові своє глибоке роздратування через, на її думку, безглузде порушення спокою.
— Нурріум бірдіал арізеф! Вумі пох’юр... — довго пояснювала вона Пелюрові.
Гримаси, образи, нервові моргання й сумний погляд — Анрі важко сприймав цю зазвичай незрозумілу мову з її абсурдним звучанням.
Пелюр урвав Мерилін, не бажаючи чекати далі, й звернувся до неї.
— Ми вдосконалили спілкування, наділивши цього чоловіка... інстинктивним розумінням речей, а отже, і знанням мов. Він чує, аналізує та розуміє все, що тут може бути сказано. Проте це диво тимчасове. Коли розмова завершиться, ми позбавимо його цього дару. Жоден святий, жодна душа, ніхто з нас не має права на таку здатність, навіть я. Чисте підсвідоме дозволяє це лише тому, що ви — проблемні півмісяці.
Вона замовкла. Короткі роздуми, але довгі зітхання. Мерилін знову заговорила, не зважаючи на розпачливі реакції свого шанувальника.
— Хто цей птах лиха, цей вісник недоброго знамення? Незгідний півмісяць. Ба! — вигукнула Мерилін майже зухвало.
— Не реагуйте так. Зверніть увагу, що це «перший» півмісяць, який ширяє при вигляді вас, що вже саме по собі свідчить про його оригінальність. Цей кандидат має номер сім мільйонів тринадцять. Він останній у списку залицяльників, — повідомив ангел, ретельно занотовуючи все у блокнот із переробленого сяйва.
— Що? Іще один?! І ви вважаєте, що він міг би... Ви ж знаєте, що мене досі оспівує тридцять третій! До речі, щойно я його відшила! — сказала Мерилін, приголомшена й обурена цією шаленою та дивною кількістю.
— Завершити?... Сім мільйонів тринадцять?... Досить цієї змови! Що означає це число?... Джекпот у лотереї? Номер рахунку? — швидко додав Анрі, чия тривога починала небезпечно межувати з параноєю.
— Пане Тутрек, ви кудись поспішаєте? — холодно поцікавився Пелюр.
— На яку ще зустріч?... А! Ні-ні, небеса можуть зачекати.
Ангел Пелюр ледь усміхнувся, а тоді запросив обох героїв сісти на крильця херувимів, що валялися неподалік.
— Усі однакові, ці малюки, линяють де заманеться! — необачно прокоментувала Мерилін.
— Міс Монро, оскільки вам не треба зосереджуватися на своєму душевному стані, дозвольте собі трохи почитати, — додав Пелюр схвальним поглядом.
Ангел підняв вказівний палець угору, ніби роблячи повчальне застереження.
— Нагадую! Читайте лише з першої полиці. Інші — заборонені. Там зберігаються гумористичні комікси, які ми читаємо під час перерв.
Не промовивши ні слова й навіть не глянувши на Анрі Тутрека, вона відразу підкорилася. Але своїм цікавим вушком уловлювала кожне сказане слово.
— Повернімося до наших ягнят. Ви, мабуть, не знаєте, що таке... або хто такий «півмісяць»? — запитав Пелюр, насупивши брови.
— Середина циклу?... Випічка?... Невизначеність роду слова «півмісяць»?... Половина цілого? — бавився маленький бородань, ніби знову втратив своє інстинктивне розуміння речей.
— Спокійно! Спокійно! Це не телевікторина. Знайте: тут більшість душ щасливо живуть у вічності парами. Кожна пара має свій «Лулюм» — крихітну, майже невидиму сферу, яка постійно пливе й відскакує від одного до іншого. Тож, навіть перебуваючи на протилежних кінцях нескінченності, вони лишаються на зв’язку. Тоді ми кажемо, що це гармонійні півмісяці.
— Дивно, що ви вжили слово «Лулюм». Це, якщо казати зовсім просто, складене слово з перших складів французьких «lune» (місяць) і «lumière» (світло), — додав Анрі, який завдяки своєму новому дару став інтуїтивнішим.
Пелюр уже шкодував про цей божественний привілей — дар несвідомого, наданий Тутрекові. Але відступ означав би слабкість перед можливим проклятим. Тож він відразу продовжив свої пояснення.
— Як ви й здогадалися, у раю є неповні й самотні душі — ізольовані півмісяці. Деякі з них мають споріднені долі, що опинилися в пеклі. Іноді джерелом цього стану є зруйноване кохання. Люди, які помирають без любові або живуть із неможливим почуттям, належать саме до цієї групи.
— У якому з цих станів померла Мерилін? — поцікавився Анрі.
Ангел, поглянувши на прекрасну блондинку, промовив:
— Скажімо так, для вашої поінформованості... її останній коханий нині проводить медовий місяць з іншою півмісяцем.
— Цей новий місяць... тепер блукає десь у раю? Хто це був?... Хто?... — вигукнув Анрі, мов клоун у німій ролі, якого змусили складати усний іспит.
— Ми воліємо не називати ім’я цієї особи. Ми вміємо бути стриманими.
— Я теж умію мовчати! Мовчання — золото, а душа — зашита! — вирвалося в Анрі, який наважився говорити, не боячись уже й кліпнути. — Тобто я теж — півмісяць. Ми всі ними є. Мерилін — це та, у якої є ця мандрівна кулька? То я, виходить, кандидат, щоб «опівмісяцити» Мерилін?
Бізнесмен у ньому, забувши, що його справа з ангелом ще не завершена, повівся із зарозумілою дурістю.
— Гей! Мені дуже подобається ця ідея небесної шлюбної агенції. Думаєте відкрити філії в пеклі?
— Бідолашний! — сказала Мерилін ніжно й делікатно, закриваючи книжку, з якої виривалися насмішкуваті дитячі смішки.
— Бідолашний я?... Чому? — вигукнув Анрі.
— Ви згорите, як забутий у доменній печі смажений обід.
— Сумна доля для вегетаріанця, яким я став, — відповів він, опустивши очі, налиті страхом перед карою. Її їдкий тон наче випалив ці слова йому просто в серце.
Ангел повільно похитав головою. Він був схожий на ті фігурки, куди кидають монетки і які вклоняються навіть наперекір вітру, або ж на ті знамениті bobble head, що стоять на панелі авто. Ні осуду, ні схвалення. Наче спостерігав за двома піддослідними. Його погляд приховував лукаву уважність.
Підлесливим тоном Анрі порушив належну шанобливість, звернувшись до Пелюра, який раптом увійшов у дивно беземоційний стан.
— Я вважаю це проявом великої чуйності й неймовірного альтруїзму — усі ці ваші зусилля зі створення пар.
— Дякую! До речі, якби вам судилося почати вічність тут, я б познайомив вас зі своєю супутницею Гілі-Гілі.
— У Гілі-Гілі є стать? — здивувався Анрі, вражений тим, що Пелюр де Патат не розсміявся, називаючи ім’я своєї дружини.
— Ви сумніваєтеся, що ми маємо стать?
— На Землі всі так кажуть!...
— Ми завжди були стриманими, майже до хворобливої потаємності. Але підсумуймо, гаразд? Складність випадку півмісяця Монро полягає в кількості її... виснажених шанувальників. Орден вимагає, щоб ми знайшли її незамінне доповнення серед усіх обожнювачів. А ви, пане Анрі, — останній у списку.
— Я знаю... сім мільйонів тринадцятий! Чорт забирай!... Я приречений від самого початку. Скажіть, ви впевнені, що я ще не в пеклі?
— Пекло — це я вам забезпечу! — втрутилася Мерилін без жодного такту. — Ви справді вірите, що могли б стати моєю вічною половинкою? Що ми інь і янь?... У вас характер, як у поганої карикатури. Як мене можуть поєднати з таким худим заморишем? — заперечувала Мерилін, боячись, що саме його Лулюм до неї й причепиться.
— Ми вам співчуваємо, міс Монро, — підтвердив ангел, розважаючись реакціями обох, тримаючи пульс і похитуючи головою, знову перебуваючи в стані консультації з чистим несвідомим.
Потім тоном актуарія, що читає звіт, він продовжив:
— Цей тип справді дезорієнтує. Так! Але ми стикаємося з невідворотною істиною, Мерилін Норма Джин. Із великої кількості душ-претендентів ми змушені виключити кандидатури дезорієнтованих гетеросексуалів, які створили б хибні Лулюми. Крім того, вони... вже нижче. Так само виключаються одружені люди, незалежно від статі. Не забуваємо й про тих легковажних одинаків, яких ви особисто відкинули, — їх одразу поєднали одне з одним. Серед них, до речі, і той тридцять третій. Висновок: обчислення завершено. Залишився лише один кандидат. Пан Тутрек.
— Невеличке уточнення... А якщо він мені не подобається? — зауважила Мерилін.
— Ми маємо поділитися з вами однією дрібною подробицею, мадам... Уся слава з часом тьмяніє. По суті, мільйони жінок, одна вродливіша за іншу, поступово затьмарюють вашу зірку. Вони витісняють вас і ведуть у вир забуття. Вам доведеться терпляче чекати, доки з’явиться ще один Тутрек, який у вас закохається.
— І що дивно, вони не бігають натовпами по небесах, — наважився підсумувати Пелюр де Патат.
— Жодна не зможе засяяти яскравіше за неї! — додав Анрі влучно, з рішучістю та переконанням.
Кілька хвилин атмосферою керувала тиша.
Питання палило губи Анрі, який вагався:
— Вибачте мене... Але мене дещо непокоїть... Коли мої ноги горітимуть у пеклі... чи матиму я змогу охолодити їх... піднявшись сюди, щоб залицятися до неї?
— Ми вважаємо ваше запитання цілком слушним. Якщо вона зрештою вас прийме... вам не доведеться його більше ставити. Вам доведеться кохати одне одного на відстані. Вона — тут, а ви — нижче.
— А якщо вона мене не вибере? — швидко запитав Анрі.
— Скажімо так: у такому разі ми забудемо слова «кохати», «період» і... «охолодити».
— Це суцільне божевілля! Одна лише думка про те, що я схилятимусь над прірвою, щоб чути стогони й скарги месьє, який там обвуглюється, викликає в мене лють!
Потім вона, здається, трохи пом’якшала:
— На цілу вічність — жодного кохання, навіть для нього. Бідний чоловік! Бідна душа! — сказала Мерилін, усвідомлюючи, що вічність — це безповоротне розбухання часу.
Пелюр поглянув на Мерилін із повагою, бо вбачав у ній розсудливість. Потім усміхнувся їй.
— Безперечно, моїй душі не щастить, — тихо промовив Анрі, розважливо лоскочучи себе пером херувима. Це, зрештою, наштовхнуло його на думку непомітно підкрастися до Пелюра де Патат, який дивився в бік голлівудської зірки, і у відповідь сильно його полоскотати.
Третій сміх ангела!
Якою ж є реакція ангела, який сміється втретє під час виконання своїх обов’язків?... Відбувається дивовижне перетворення.
Він перетворюється на квітку лотоса і медитує над серйозністю своєї маленької роботи протягом безкінечних годин...
Спершу Анрі, думаючи, що це апоплексичний удар, хотів допомогти ангелові. На мить йому навіть спало на думку зробити штучне дихання рот у рот! Потім його погляд звернувся до Мерилін, яка милувалася квіткою лотоса. І тут у нього народилася зухвало-божевільна ідея. Захват охопив його: жоден ангел більше не міг зчитати його третє око.
Вона нахилилася над квіткою лотоса, намагаючись уловити пахощі ангела-квітки.
— Для вас це аромат, а для мене — запах горілого! — прошепотів Тутрек, заметушившись, мов флюгер, чутливий до всіх закликів до свободи й утечі. Незаконний пропуск!
Без зайвої жорстокості, але рішуче, він потягнув свою кумирку всередину раю, через ті двері, які вона не встигла зачинити. Анрі тягнув її за зап’ястя в саму глибину раю.
— Але що ви робите? — вигукнула вона.
— Я намагаюся потягти диявола за хвіст... Я вас викрадаю! Ви моя заручниця!... Не намагайтеся мене обдурити. Інакше — стережіться!