Передмова: "спіритуфіл" — це гібридне поєднання шляхетного латинського слова "spiritus" (дух) і ніжного грецького "philos" (любити). — Чи не є це неологізмом для нового означення ставлення й почуття, старого як світ? — Зауважмо, що спіритуфілія — це не спіритизм і тим більше не некрофілія чи, ще гірше, некрофагія. Отже, спіритуфіл — це просто той, хто любить душу. (Приклад: я люблю душу Норми Джин, так само як душу мого покійного батька, матері, бабусі й дідуся. І так далі...)

Ще влучнішим терміном міг би бути "аморанімус". Від "amore" (любити) та "animus" (душа). Ось як це формулює ШІ: "Пристрасно закоханий у людську душу". Цей термін означає глибоку прив’язаність або особливий інтерес до духовного, внутрішнього виміру людини. Отже, спіритуфіла можна також назвати аморанімусом.

Далеко від мене думка вважати себе єдиним, хто відчуває любов до душі Мерилін Монро. Далеко від мене й низькість видавати себе за першого аморанімуса. Далеко від мене ці претензії, бо мені передує вся історія людства — і вона ж мене супроводжує... Отже, моя оригінальність полягає лише в тому, щоб назвати це архаїчне явище спіритуфілією, аморанімією або аморанімністю (за версією ШІ). Бажаєте прикладів спіритуфілії?

Ось короткий список деяких її представників:

Найперший усвідомлений представник людства. Він став спіритуфілом, коли зіткнувся зі смертю коханої істоти й через це випробування відкрив або уявив існування "іншого світу".

Усі ті, хто згодом пережив подібний досвід. Винятком, згідно з моїми традиційними переконаннями, була мати Христа, яка пережила це лише протягом трьох днів.

Усі ті, хто житиме після нас... (!) ... і переживе той самий досвід.

Паралельно, протягом кількох тисячоліть, завдяки легендам та історії, а пізніше — засобам масової інформації й технологіям, таємні або відкриті шанувальники мистецьких, політичних, релігійних чи інших постатей змінюють образ спіритуфіла (аморанімуса). Це відбувається саме в мить смерті їхніх героїв або трохи пізніше...

Нарешті, зауважмо, що спіритуфільне мистецтво не є "пластичним" напрямом на кшталт кубізму, фовізму, імпресіонізму чи ар-деко, і так само не є духовним мистецтвом у звичному розумінні. Ні! Спіритуфільне мистецтво — це вияв віри й спосіб любити.

A) Віра, що вирізняється впевненістю в існуванні життя після смерті; там, де душу охороняє Абсолютна Істота від нашого зла.

B) Любов (відмінна від тієї, що існує між живими), яка виявляється у щасті внутрішнього спілкування з тими істотами, яких їхні шанувальники вважають дивовижними. Одним словом, це культура любові без очікування взаємності.

C) Ці два елементи досягають свого апогею у взаємопроникненні, коли вони знаходять вираження.

На завершення: усі картини, скульптури, поеми, симфонії, популярні пісні, опери, фільми, театральні вистави, малюнки, оди, біографії, натхненні романи тощо, створені на честь душі, з любові до неї або з дружби до неї, — це спіритуфільне мистецтво, або ж аморанімізм.