Жінка — а передусім натхненниця, яка живе в уяві митця; інколи — модель, що веде його до створення нових і своєрідних творів; часто — подруга, чия «влада» надає сенс самому його існуванню, — ось у чому полягає образ єдиної музи.
Якщо ж висловитися простіше… муза — це джерело потужного хвилювання, яке спонукає кожного, хто має творчий дар, виразити емоцію, народжену цією особою. Це приємне напруження…, ця схильність до творення може тривати короткий час, середній період або навіть усе життя. Незалежно від статі.
ПОНЯТТЯ МИТЦЯ!... ПРИРОДНА ЦІННІСТЬ.
Немає потреби докладно пояснювати, чому «Природа» передбачила у своїх задумах… існування істот, наділених точною абстрактною здатністю і глибоким бажанням утілювати її результати. _ Митець існує. _ Ми знаємо, що деякі люди народжуються з даром, і юний Моцарт є найяскравішим прикладом.
Ми також знаємо, що «Природа» задумала… задля власного виживання… рівновагу. Без цього балансу людство не могло б існувати.
МУЗА... НЕОБХІДНЕ ДОПОВНЕННЯ.
Отже, природним доповненням митця є муза. Істота, яка дозволяє йому вивільнити творчу силу, що живе в ньому. (Канальне спрямування енергій або непряме натхнення.) У багатьох випадках саме до неї митець і спрямовує цю силу (пряме натхнення).
Венера Віллендорфська! Яким би дивним це не здавалося, тисячі років тому цілком можливо, що ця статуетка стала плодом особливого почуття між чоловіком доби палеоліту та жінкою його часу. Навіть якщо майже всі одразу погоджуються вважати цей вапняковий артефакт одним із перших зображень людської родючості, можна припустити, що ці дві захопливі ідеї цілком сумісні.
Давні греки присвятили частину свого багатого міфологічного неба уявним жінкам (і це очевидно), чудовим богиням, які опікувалися вільними мистецтвами тієї епохи. Це були Музи. Кожному з благородних мистецтв свого часу відповідала одна з них. Значення ідей Давньої Греції, що стала «наріжним каменем» сучасної культури, пояснює, чому образ перебування під опікою муз і досі живий.
Маємо також зауважити, що ще одна велика цивілізація, не проголосивши цього відкрито, мовчазно визнала через свою культуру важливість принципу «музи». Цю роль спершу коротко виконували чоловіки, а згодом — жінки, наділені альтруїстичними чеснотами й відданістю своїм панам. Гейші самим фактом свого історичного існування дуже виразно засвідчують життєво важливу роль цих істот у натхненні до мрії. Бо чи можемо ми уявити японську культуру без цих екзотичних постатей? Або згадати японські гравюри без них?
У тому ж дусі, чи не мали куртизанки епохи Відродження подібного щасливого впливу на придворних художників… які служили примхливим, але естетично налаштованим монархам? Уявіть собі таку сцену: офіційний художник тижнями працює над портретом молодої королеви. Вона позує у найвишуканішому вбранні. Їхні погляди зустрічаються, і вона усміхається йому. Хіба ж він не наповнить свій твір цією пережитою миттю?
Навіть якщо завжди лишатимуться сумніви щодо особи моделі, і навіть якщо цей геніальний митець також створював військові машини, Леонардо да Вінчі, без сумніву, відчув щось особливе перед Моною Лізою. Якими б численними не були гіпотези довкола цього твору та походження моделі, одне безсумнівне: Джоконда була справжньою музою.
Історія знає чимало таких жінок. Але ось лише кілька з них, ближчих до нас у часі… поданих у хронологічному порядку.
– Жорж Санд, письменниця минулого століття; вона надихнула Фредеріка Шопена на створення кількох творів протягом семи років їхнього зв’язку. _ Невеличке нагадування: Санд була феміністкою. «Незаперечний доказ того, що муза — це не обов’язково ніжний вигаданий образ чи пасивний принцип!»
– Гала для Далі. Для цього відомого й майже божественного художника все проходило через Галю. Після її смерті в 1982 році здоров’я митця різко погіршилося. З огляду на роль музи, яку вона відігравала, варто пригадати, що до зустрічі з Далі Гала була дружиною поета Поля Елюара.
– Сімона де Бовуар і Жан-Поль Сартр. Пара інтелектуалів! Хто з них був музою? Ймовірно, натхнення одного проходило через глибоке аналітичне осмислення досвіду іншого.
– Мерилін Монро (див. також далі в тексті) для Артура Міллера. Відомо, що цей письменник черпав натхнення у своїй знаменитій дружині для сценарію фільму «The Misfits». Хоча він і волів усамітнюватися у своїй кімнаті для роздумів… його душа не могла не бути просякнута ароматом надзвичайних тілесних злиттів із цією звабливою жінкою. _ «А як же він умудрявся друкувати на машинці?»
– Джейн Фонда для Роже Вадіма. Можна було б згадати й інших муз у житті цього великого кінорежисера, зокрема… завжди дивовижну Бріжит Бардо. Та все ж варто зауважити, що в обличчі пані Фонди проступає дуже виразна шляхетна сміливість. І ця риса, без сумніву, надихала режисера.
– Йоко Оно та Джон Леннон. Ця жінка, сама по собі обдарована мисткиня, дала неперевершеному Джону Леннону можливість глибоко пережити явище присутності музи у своєму житті. Не вдаючись у коментарі щодо творчості Леннона «до Йоко» чи «в період Йоко», зауважмо, що його поезія набуває іншого відтінку й іншої мови після її появи. Така чудова пісня, як «WOMAN», ніколи не була б такою самою — або, можливо, не існувала б узагалі — без присутності Йоко поруч із ним.
Нарешті, хіба не кажуть, що за кожним великим чоловіком стоїть... жінка? Чому б не перефразувати цей вислів так: «Часто за кожним великим чоловіком стоїть жінка... ще видатніша за нього».
У ПОШУКАХ МУЗИ.
Відразу припустімо, що в «Народженні Венери», творі художника Боттічеллі, де зображено італійську богиню, митець алегорично виразив зрілість, натхнення, чарівність і красу — риси, необхідні для цього «особливого покликання» бути музою. Художник порівнює Венеру (яка в уяві кожного чоловіка також викликає образ музи) з рідкісною перлиною.
Ця символіка натякає на те, що істота з такими якостями не виникає раптово. Такий дар не знаходять у коробці з пластівцями. Її відкриття є наслідком складного розвитку. Це «глибоке усвідомлення» — подія надзвичайно рідкісна, і рефлекс скористатися цим даром не вмикається автоматично.
Так само часто ці двоє виняткових людей, що ведуть паралельні життя, можуть повністю розкритися лише завдяки своїй симбіозі. Деякі жінки раді отримати вірш, надихнути на пісню або стати моделлю для картини, не усвідомлюючи, що саме вони породжують енергії, які доповнюють творчість митця. Їхнє мовчання залишає всю славу художникові. Вони не мають змоги скористатися визнанням того, що саме вони є джерелом, світлом, каталізатором талантів. Чи не є музи, за своєю суттю, істотами скромними?
УСВІДОМЛЕННЯ СЕБЕ ЯК МУЗИ.
Муза, яка усвідомлює важливість свого існування поруч із конкретним митцем… або навіть свою роль у межах мистецького руху на благо культури, володіє великим відчуттям історії. Її піднесена присутність і загальний вплив відчуватимуться в розвитку творчості й у всій сукупності творів… а іноді проявлятимуться навіть у рисах геніальності.
НЕВИДИМІ ЗНАКИ Й ПІДСВІДОМІ ГРАФІТІ.
Хто знає… можливо, коли ми, як глядачі, переживаємо миті мрійливості, захвату від прослуханого чи побаченого твору, ми насправді щойно розшифрували поетичну мить, пережиту автором… Наче читаємо на рівні підсвідомості…
Хто знає… можливо, як і у випадку з підсвідомими посланнями, деякі чарівні миті створення твору — як свідчення співучасті між митцем і його музою — справді вписані в ці твори.
Хто знає… можливо, в такі миті ми перетинаємо межу, що виходить за рамки критичного аналізу й звичних схем… неначе наближаємося до усвідомлення мови й словника, невидимого та унікального для кожного твору. Концентрованої системи знаків, що визначає якість. _ «Шедевр чи мазня?» А чому б і ні?...
Хто знає… можливо, ми, люди, трохи більші за тварин, маємо здатність залишати у світі слід, притаманний саме нашій природі. Такий слід, який сучасне, хімічно розладнане довкілля Землі… вже не дозволяє повною мірою сприймати.
Хто знає, можливо, ці сліди, як згадка… про наш перехід, є психічним продовженням нашої людської реакції на бажання лишити по собі слід, подібно до інстинкту розмноження.
Хто знає, можливо, це інстинктивне прагнення вкорінене у наших генах.
І зрештою, хто може довести, що музи не володіють цією чарівною хімією, яка спонукає митця, виходячи за межі тваринної природи, залишити слід у часі, позначити свої мрії?
ЗУСТРІЧ.
За таких умов який митець не мріє про таку зустріч? Який митець не відчує хвилювання при вражаючому виявленні музи? Виявлена через знаки чи підсвідомо розкрита як проєкція власної душі, митець може відразу впізнати істоту, послану долею, якщо його не обтяжують турботи.
Не надаючи митцеві якоїсь окремої природи чи чутливості, відмінної від інших, визнаймо, що він постійно намагається закарбувати в часі будь-який привілейований зв’язок, який його хвилює. Він уважний.
Але парадоксально, це людина, яка постійно шукає світло, підтримуючи себе у стані, схожому на першу фазу гіпнозу. Він може бути «місячним», розсіяним.
Саме цей стан напівсвідомості дозволяє йому відчути істоту, яка природно його доповнює. Він зможе побачити в ній сяйво глибокої чутливості. Це усвідомлення розгортається через відкриття «барвистих краєвидів» під час дослідження очей музи. Він може уявляти, що це сновидне явище триватиме й після першого контакту. Адже він знає: муза може стати зв’язком, шляхом, способом наблизитися до чистого творення.
Якщо довести цю взаємозалежність до крайності, творці можуть почати сприймати цю «половину» як життєво необхідну. (Далі і Гала)
Оскільки спонтанне усвідомлення себе як музи є малоймовірним, «хімічний процес» зазвичай починається з несподіваного імпульсу з боку митця. Зворотний рух (муза, упевнена у своєму впливі) свідчив би про надмірну пиху.
Його інтуїція вкаже йому, як саме натхнення, на конкретну особу як на музу. Якщо це викликає емоції, схожі на кохання з першого погляду, митець може стати незграбним від невпевненості або дратівливим через пиху. Відрізнити любов від упізнання музи буває непросто, адже обидва явища супроводжуються щедрістю у часі та значущістю теперішньої миті.
ОБМІН.
І справді, лише задіяні люди здатні відрізнити, за інтенсивністю чи тривалістю, ці два дивовижні явища. Якщо любов присутня у стосунках між цими двома людьми, то природний вплив музи лише посилюється. Щире й глибоке кохання відбивається в якості та масштабі творчості.
Отже! Навіть якщо тимчасово відволіктися від любові, між ними все одно може встановитися ще глибший зв’язок, якщо муза володіє мудрістю й зрілістю або, принаймні, сміливістю усвідомити власний дар. Ця якість надає їй особливої сили й впливу. Проте муза може сумніватися у своїй здатності надихати або вважати її марною. У такому разі митець має розуміти, що ця людина, можливо, вже стала жертвою «музодушника» (про це далі в тексті).
Хто знає... можливо, для митця ця непомітна хімія музи виявляється просто в її зовнішності.
Згадка про хімічний процес, це твердження про специфічну хімію, очевидно, не піддається ні доказу, ні спростуванню. Тут ми виходимо за межі реальності й вступаємо у світ самого митця — у динамічний всесвіт митця, натхненного музою. Це планета свідомо розгорнутих вигадок, високі сфери уяви та плеканих фантазій.
Більшість митців знає межі своїх талантів. Якщо виникає творча криза, провина не обов’язково лежить на музі! Хоча сила магнетизму музи може змінюватися залежно від її «хімічної структури», сприйнятливості та намірів. Якщо ж взаємне визнання присутнє — можуть народитися кохання або велика дружба.
ПЕРЕТВОРЕННЯ БЕЗ МУЗ.
У трагічній ситуації, коли муза не визнає себе такою — ні для нього, ні для іншого творця, — митець має змиритися з відступом. Проте заради мистецтва він повинен зберігати надію, що навіть поза межами її життя вона зрештою усвідомить велич тієї дивовижної сутності, якою є. Митець може звернутися до творчості як до виходу зі свого нещастя. Але він має остерігатися, щоб не потрапити в пастку нескінченного культивування власного болю! Навіть якщо він знає, що відкинута дружба часто є принаймні знаком несвідомого придушення.
Завдяки останнім зусиллям, проєкціям, перенесенням, використовуючи сурогати натхнення (у кожного різні, а серед них алкоголь і наркотики — дві сумні реальності), митець усе ж таки здатен творити. Але ніколи він не досягне тієї природної, інстинктивно бажаної пристрасті. Того майже релігійного наміру... бо він присвячений інстинктивній любові до людства, покликанню до мистецтва і, якщо пощастить, — любові до музи.
Творити, не маючи конкретної музи, цілком можливо й доволі просто. Інші елементи можуть піднести душу митця й живити твір: ідеал або природа — усе це може стати джерелом. Це факт. Це може дати гідні плоди. Але в такому разі, щоб твір залишався вічним і винятковим, чи не слід припустити, що уяву митця втілює у снах символічна жіноча постать? Наче сновидне відображення пристрасті — внутрішня муза? Посередниця, зв’язкова між свідомим і підсвідомим?
ЗАГАСИТЕЛІ МУЗ.
Однією з найсерйозніших проблем людства, однією з перешкод для його розвитку, є те, що ми, чоловіки, століттями були, переважно, «гасителями» муз. Гірка правда! Перші «гасителі» — це часто самі митці, які, прикриваючись мистецтвом, щоб задовольнити, хай навіть несвідомо, свої природні сексуальні потреби, вдаються до хитрощів зваблення. «Ви мене надихаєте!» «Я хочу вас намалювати!» — знайома схема. Проте уникнути цієї пастки нескладно: достатньо дати собі час оцінити ситуацію. «...обережність у коханні...» Після «провини»... музи, які могли б народитися, починають сумніватися у собі. (Я думала, що справді надихаю?) Їхній шлях до усвідомлення власного дару обривається.
Друга категорія — це спокусники, які взагалі не мають таланту, але вдають із себе митців. «Ви мене надихаєте!» «Я хочу вас намалювати!» «Я напишу роман!» Насправді ж вони лише машинально щось креслять по телефону або пишуть один-єдиний чотиривірш. «Але ж є ще й кохання...» Після всього цього потенційні музи стають захисними й замкненими. (Я більше не дозволю себе ошукати!)
Третя й найстрашніша категорія — це ті, хто б’є жінок. Такі люди нищать не лише муз — вони руйнують саме життя! Любов убивається кулаками! Це «вбивство душі», «сатанинська ерозія людського розвитку та чутливості». Це гальмо еволюції людства.
МЕРИЛІН МОНРО: БЕЗСМЕРТНА ПОПКОРНОВА МУЗА.
Як уже було сказано раніше, у процесі творення часто присутнє усвідомлення музи. Відповідно, до нього додається і мрія або стан мрійливості, який «образ» натхненниці запускає в підсвідомості митця. Те, як вона дивиться на митця, є вирішальним для якості й масштабу творчості.
За таких умов як пояснити феномен Мерилін Монро? Вона ж не відповідає канонам і модним стандартам сучасності. Та навіть десять, п’ятнадцять чи двадцять років тому — вона також не була богинею трендів! То як же вона й досі чарує? Як досі може надихати на мрію? Як пояснити її належність до середини ХХ століття, якщо її образ здається позачасовим?
Багато митців у світі надихалися нею — навіть після... її смерті. І завтра знову, в уяві творців, спалахнуть нові ідеї, в яких вона з’явиться в новому світлі. Це явище має назву — ефект попкорну!
Поль Клодель сказав: «Навіть розум працює повною мірою лише під впливом бажання.» — Хіба Мерилін не викликає й досі цього бажання, попри усвідомлення її відходу? Вона була натхненною силою сама по собі.
Шокуючі відлуння її приватного життя, ніжні відтінки її голосу, повітря, яке зрушували витончені рухи її стегон, — усе це й ще більше — неначе перші помахи крил, що запускають динаміку ефекту метелика.
Через багато років після її зникнення її образ і надалі надихає — і ця особливість, по суті, є штучним продовженням її подиху і її бажання бути коханою. _Її чарівність, яка наближає нас до її душі, її «підсвідома» алхімія змушує зараховувати її до безсмертних муз.
Митці доби Мерилін чи наші сучасники, відомі або невідомі, відчули це зачарування невловимим «мерилінізмом» і перенесли своє враження у власні твори. (Пісня Candle in the wind, створена Елтоном Джоном, є прекрасним прикладом. До того ж, я назвав би її «спіритуфільською» (див. розділ Philo на цьому сайті). Друга версія, присвячена Леді Діані, не змінює її природи.)
Ніхто не може заперечити, що з усіма предметами та публікаціями про Мерилін Монро, а головне — з її власною культурною спадщиною, їй можна було б присвятити цілий музей. І неминуче довелося б додати туди розділ творів, народжених під впливом її «музності». І не будемо заперечувати: її надзвичайна присутність пов’язана зі «зірковою системою». Але не забуваймо також, що Мерилін Монро мала людську якість, дар, який жодна інституція не змогла б відтворити. Навіть шляхом клонування! Під шкірою артистки вона була музою.
ДЛЯ ВИЗНАННЯ МУЗ.
Що сталося б зі світом без муз? Що сталося б із красою і величчю всіх цивілізацій світу — без них? Хіба музи не заслуговують на офіційне визнання? Безперечно, знайдуться ті, хто засумнівається в істинності самого поняття натхнення — а отже, і в існуванні муз. Їм я кажу: «Залишайте собі свій стерильний світ без мрій. А якщо ви глибоко нещасні — тепер знаєте чому! Вам бракує поезії!» Якби сучасні цивілізації, хоч би й подібно до крапель води, що точать камінь, просто визнали важливість натхненниці в житті кожного митця (з урядовим визнанням через міністерства культури), це вже був би ще один крок уперед для Людства. Адже кожен соціальний поступ «Людини» відтепер має йти слідом за тими кроками, які вже зробила Жінка.
Але існують не лише великі музи. Є також багато звичайних жінок, які просто підтримують звичайних чоловіків у розвитку їхніх талантів. Так само, як і чоловіки, які підтримують звичайних жінок у розвитку їхніх здібностей. Усе це — зі скромною метою покращити власне життя і своє середовище. У своїх мистецтвах, кожен по-своєму, митці говорять про них, живуть з ними, живляться їхньою присутністю, і, завдяки їм, покращуючи власне життя, вони водночас збагачують існування інших людей.
Музи: Луїза Л. та М.М.
1 – Грецькі музи: Кліо — поезія й історія, Евтерпа — музика, Талія — комедія, Мельпомена — трагедія, Терпсіхора — танець, Ерато — елегія (сумна пісня), Полігімнія — лірика, Уранія — астрономія і, нарешті, Калліопа — натхнення для красномовства.
2 – Гіпотеза про взаємозв’язок речей, згідно з якою рух повітря, спричинений помахом крила метелика в Китаї, «може» зрештою викликати сильну бурю в іншій точці планети.