«Тео-фікція» — чому? (Життєва потреба?) Ідея «Тео-фікції»... як захист? Але що це насправді таке? «Тео-фікція» чи «Део-фікція»? Нове чи ні? Новою є лише термінологія? Дежавю? Цей текст пояснює моє бачення «Тео-фікції».

Назва «Тео-фікція» прийшла до мене спонтанно, без особливих роздумів. Можливо, «Део-фікція» була б точнішою, оскільки має цілком латинське походження. Зізнаюся, я не проводив жодного дослідження, щоб з’ясувати, чи існує це складене слово в інших типах текстів.

«Тео-фікція» може як передувати «Священній грі», так і народжуватися після неї. Ці ідеї тісно пов’язані між собою. Їх можна порівняти з мрією, бо вони глибоко людські. Людині властиво звеличувати своїх героїв, провідників, сміливців. Саме з цих первинних імпульсів і народжується «Тео-фікція».

Як і «Священна гра», «Тео-фікція» доступна кожному, хто наділений живою уявою.

Я не претендую на звання теолога. Я — митець, який розмірковує над духовним життям. Релігія була дуже важливою в моєму дитинстві, а сьогодні вона знову хвилює мої думки, бо водночас формує, інформує й деформує. Вона змушувала мене і діяти, і реагувати у творчості. Це схоже на гру між релігійними принципами та моєю творчістю; звідси й такі вислови, як «Священна гра», «арт-спіритуфільний» і «Тео-фікція».

Уявімо світ творчості як регіон або країну уяви, світ, у якому можна створити все, що завгодно. Там існують образи чи тривимірні моделі, які нас надихають. Це наш досвід і наше надбання. Але... там є також поплічники, охоронці, які заважають нам, коли ми порушуємо закони цих місць. Це — докори сумління, породжені релігійними й соціальними принципами, які ми засвоїли з дитинства і несемо в собі донині. Проте є митці, яким вдалося прорватися крізь цей мур наглядачів. Я наївно згадаю тут Мадонну.

«Тео-фікція» — це також викривлення легенд або снів, розказаних біля вогнища, у складних чи простих структурах, вигаданих людьми, щоб дати відповідь на свої екзистенційні питання — від початку людства й до сьогодні. Але вона може бути й такою ж простою, як наукова фантастика, що описує божественні світи — їхнє походження або їхні структури. І все це — без наміру застосовувати ці уявлення у «Священній грі».

«Тео-фікція» може бути усвідомленою або неусвідомленою. Усвідомленою — у тому сенсі, що божественну структуру продумано, уявлено й запропоновано свідомо. Достатньо лише згадати численні доктрини, що виникали в різних країнах. «Тео-фікція» може бути й неусвідомленою, якщо головна ідея постає з потреби підсвідомості.

Але чи є «Тео-фікція» необхідною?

Існує «Тео-фікція» із серйозною, навіть суворою метою, яка служить певним релігійним організаціям. Є й «Тео-фікція» жартівлива, навіть невинна, як моя версія коміксу 1.0 та 2.0. Це факт! Я й сам піддався цій грі. Як і багато інших, я створив «Тео-фікцію» (deo-fiction), але майже не торкався «Священної гри», хіба що в її трохи маргінальному вимірі. На завершення... будьмо всі героями, кожен на своєму рівні, і якщо нащадки чи сучасники вирішать створити «Тео-фікцію»… нехай буде так, адже вони все одно гратимуть із сумлінням інших! І ще одне... у мене вдома є два розп’яття, які нагадують мені про моє виховання, і я їх дуже ціную. Тепер можете сміятися!