Що стосується Картопляних Шкірок, то він поспішив знайти свою дружину й кохану Гюлі-Гюлі, щоб прийти їй на допомогу. Він страшенно хвилювався через те, що з нею могло статися. Яких вироджених тортур завдали їй ці маленькі бісики? Чи піддавали її жахливим знущанням із використанням патоки?

Якщо Картопляні Шкірки був розгублений, занурений у тривожні думки про можливу й незручну ситуацію своєї дружини, то що вже казати про її власні страхи? Вона ніколи не бачила, щоб він повертався додому з групою незнайомців. Спочатку вона трохи його насварила. Хіба це не нормально?

— Картопляки, ти бачив, котра година?! — вигукнула вона голосно, поставивши руки й крила в боки. — Ні, ну ти тільки глянь на себе! І хто всі ці твої товариші по пригодах?!

— Бідна моя Гюлі-Гюлі, ти мене так любиш, що хвилювалася більше за мене, ніж за себе!

— Так, це правда! Ми так перелякалися! Але що сталося, і де Бог?

— Ми й самі цього не знаємо. Напевно, тобі не треба пояснювати, що Роза де Ван захопив рай. Але не хвилюйся, залишилася лише жменька демонів, які марно його шукають. Анрі, Мерилін і Тонтон пішли по його сліду, — заспокоював Картопляки.

На подив кількох святих, колишніх чортенят та інших душ, які супроводжували Картопляні Шкірки, ці двоє ангелів пристрасно поцілувалися. Коли такі істоти цілуються, це варто не лише побачити, а й почути. Коли їхні губи торкаються одна одної, лунає глибокий, безперервний, але приємний звук. А якщо вони відкривають уста, щоб їхні язики ніжно з’єдналися й терлися один об одного… цей звук переходить у гармонійну фазу, і з їхніх горлянок линуть чарівні мелодії, що безупинно змінюються.

Це не був той пристрасний поцілунок, який міг би сягнути Бога, що досі їм не відповідав.

Тіло генерала охоче промовило б уголос, не усвідомлюючи, що від частого биття лобом, можливо, готує собі третє око. Проте воно дедалі більше віддалялося від своєї плаваючої надбудови… тієї волаючої, липкої голови. Утім, як справжній стратег, він віддав би наказ своєму улюбленому сержантові Мінюскюлю, сказавши йому…

— Моя маленька лайнюко!… (Так Роза ніжно називає своїх слуг.) Ти й інші повернетеся на завойовані території й перевірите, чи все там гаразд. А завтра приєднаєтеся до нас, не забудьте: ми будемо трохи західніше. Вільні.

— Немає проблем, мій генерале! Чесне слово Мінюскюля: якщо виникнуть проблеми, я сам усе владнаю, як дорослий!

— Не робіть дурниць! — відповіла б йому моя голова. — І, головне, припиніть базікати. Я доручаю вам лише розвідку, і нічого більше! Ану марш! Уперед!

Тоді моя голова здогадалася б, що Мінюскюль не вирушив одразу перевіряти все те, про що можна було б доповісти. Маленький двокутний капелюшок знову віддався б своєму улюбленому хобі, навіть не згадавши про дисципліну. А він уже давно не заглядав під шати ангелів…

І ось тіло Рози розмірковувало.