Жив колись у безмежній країні снів старий сільський шлях, яким було небезпечно мандрувати. Багато подорожніх зникали після зустрічі там із дуже великим і дужим огром. За місцевою легендою, жертвою цього огра став навіть чарівник.

Цей шлях перетинав маленьке село, пролягав уздовж річки й тягнувся далеко за навколишні гори.

У цьому селі жив чоловік на прізвисько Бушон. Незважаючи на свою наївність, йому часто доручали стерегти череди. Корови, кози чи вівці... він жодного разу не загубив жодної тварини.

Якось найхитріші й найбільші жартівники серед селян вирішили перевірити наївність Бушона. Вони запропонували йому пасти й годувати в горах вельми незвичайну череду. Череду дірок!

– "Бушоне! — сказали вони. — Ти, найкращий пастух у селі, ми заплатимо тобі двадцять золотих монет, якщо ти пастимеш ту череду, яку бачиш он там!"

– Але ж там нічого немає! — відповів Бушон.

– Що!? Ти не бачиш череди дірок? А вона ж справжнісінька! — вигукували всі селяни, лукаво посміхаючись.

Бушон був наївний, але не дурний. Удаючи найбільшу невинність, він вирішив підіграти їм у цю гру.

Він був таким переконливим, що ошуканці дійшли висновку: Бушон радше божевільний, ніж дурний.

Бушон змусив селян повірити, що бачить дірки всіх видів: великі, менші, зовсім круглі, викривлені... і так далі...

Щоб остаточно справити враження, Бушон удав смуток. Він прикинувся, ніби згадує про одну дірку, яка втекла в яр. «Я так і не зміг її знайти, бо яри — це величезні осілі дірки, які люблять, коли їх не турбують», — сказав він, прощаючись із селом і вирушаючи сумнозвісною дорогою, де з’являвся огр.

За кілька годин він зупинився біля підніжжя зеленого пагорба. Завзято почав виривати траву, удаючи, ніби його череда дірок жадібно пасеться. Він збирався піддурити селян, запросивши їх на власні очі переконатися в ненажерливості своєї череди. Бушон, якого часто робили мішенню для глузувань, побачив у цьому рідкісну нагоду трохи перепочити.

Та серед трави на пагорбі Бушон знайшов морквяний город. Він скуштував одну морквину — і вона здалася йому надзвичайно смачною.

Бушон і далі вдосконалював свій трюк. Завзяття його було таким великим... що він не помітив, як підійшов огр, який, здавалося, був дуже голодний.

– «Що це ви тут робите?» — запитав огр, облизуючись і звертаючись до того, хто мав стати його вечерею.

Бушон здригнувся. Та швидко опанувавши страх, спробував переконати огра в існуванні своєї череди дірок.

– «Я годую свої дірки. Їх треба підживити, поки не настали великі холоди».

– «Але я ж нічого не бачу! З чого зроблені ваші дірки?» — відповів огр.

Бушон не встиг відповісти. Він побачив, як щойно вирвана морквина піднялася вгору, а тоді почала зникати шматочок за шматочком у повітрі. Здавалося, ніби дірка пожирає моркву. Дивно, але ця невидима дірка кидала тінь на землю. Наче дірка з... кролячими вухами.

Бушон відповів запитанням: «А ваші з чого зроблені? Із кроликів...?»

– «Так, це кролики! Одного разу чаклун, якого я вже майже мав на зубах, перетворив своїх кроликів на дірки. Він не хотів, щоб я їх з’їв. Він пожертвував собою заради своїх кроликів. Кумедний був тип! Тепер я не можу їх їсти; але зберігаю чудовий спогад про той обід, бо сам чарівник був на диво смачний. Не дурний, я підгодовую цих магічних кроликів морквою. Зрештою, я все ще сподіваюся, що вони знову стануть справжніми кроликами».

Бушон дуже зрадів, що огр такий балакучий. Це давало йому дорогоцінний час на роздуми.

– «Одного разу я спробував з’їсти дірку, — провадив огр. — Мушу зізнатися: це не надто смачно, лишається сама порожнеча в животі. До того ж я вважаю себе щасливцем: я ще жодної дірки не розчавив, коли ходив. Треба бути дуже обережним, куди ставиш ноги, бо ці дірки множаться з неймовірною швидкістю. А яка їжа найбільше до вподоби вашим діркам?» — запитав огр, облизуючись.

Бушон перевів дух і оговтався від страху перед огром. Якщо вже йому судилося бути з’їденим, то бодай серед сміху. «О, мої дірки? Я годую їх ограми! Ви не боїтеся? Вони давно не їли. Вони такі голодні й худі, що, хоч я й звик їх пасти, ледве можу їх розгледіти».

Огр розреготався: «Я, з’їдений діркою! Ха! Ха! Ха!... Цими дірками? Та вони такі худі, що їх і не видно. Чому ж ви так погано їх годуєте?»

– «Знаєте... огри дорогами не дуже-то бігають. А ви коли-небудь їли насмішкуваті дірки?» — сказав Бушон, набиваючи кишені морквою. — «Я знаю, де можна знайти їх цілу силу-силенну. Ідіть за мною!»

Огр рушив слідом за Бушоном і його чередою дірок. Без страху, бо не боявся дірок, тим паче тих, що належали такому маленькому чоловічкові. І все ж він вирішив іти позаду череди: по-перше, щоб наглядати за Бушоном, а по-друге, щоб вирішити, чи не з’їсти йому також дірки цього відважного малого.

Бушон повів огра ще вище, на сусідню гору, аж доки вони не дійшли до краю глибокої ущелини. Він витяг із кишень усі морквини, які назбирав, і поклав їх біля ніг огра. Той нічого не помітив.

Огр добре знав це місце. Справді, трохи нижче була його схованка в печері.

— «Дивіться, там усередині ціла родина насмішкуватих дірок!» — тихо мовив Бушон. А тоді тим самим голосом додав: «...є ще пустотливі дірки, які ховаються в порожнинах. Якщо хтось крикне, дірки повторюють цей крик кілька разів, щоразу тихіше. Знаєте чому?..»

– «Бо це лише відлуння!» — відповів огр.

– «Так! Але відлуння створюється дірками, що стоять одна за одною. Остання повторює з усієї сили. Просто вона часто надто далеко, щоб її почути», — вигадав Бушон.

— «Авжеж, це правда! Останню завжди дуже погано чути», — по-дурному погодився трохи збентежений огр.

– «Якщо хочете доказ того, що я кажу, вам треба лише тричі вигукнути слово “морква”!»

Огр уже не знав, як вибратися з пастки, у яку загнав його маленький огрячий розум. Проте він відчував, що це таки пастка. Тож попросив Бушона відійти, побоюючись, що той може штовхнути його. І тоді вигукнув «морква» лише один раз. Відлуння зробило все інше...

Тоді відлуння повторило слово «морква» багато разів — і, звісно, щоразу тихіше.

Але відлуння пролунало, мов заклик для кролячих дірок, яких привабили морквини, розсипані Бушоном біля ніг огра. Їх було так багато, що огр похитнувся і впав у прірву, намагаючись уникнути навали численних магічних кролячих дірок.

Бушон підійшов до краю урвища. Він побачив, як огр випустив свій останній подих.

І в ту ж мить усі кролячі дірки знову стали справжніми кроликами.

Бушон спустився до печери огра й знайшов там безліч скарбів. Потому знову вирушив у дорогу, щоб розшукати власників цих багатств. Він також намагався розрадити постраждалі родини, чиї близькі заповнили ту жахливу діру, якою був шлунок огра. А ще смішив їх, описуючи подив жителів свого села, коли його заполонили тисячі чарівних кроликів.